Оновлюємо Ubuntu 14.04, Arch 2019 і Manjaro 2015

Багато хвалять Arch Linux і Manjaro за їх варіант оновлень за принципом Rolling release на противагу варіанту Long Term Support (LTS) якого дотримується Ubuntu.
Нумо перевірмо це на практиці.

Пропоную коротко розібратися чим вони відрізняються.
Rolling release – оновлення дистрибутиву відбувається в міру появи нової версії будь-якої програми, без фіксування конкретних версій, конкретних пакетів як якийсь точки відліку. Тобто у вас є дистрибутив оновлений на поточний момент, а не версій 1.х, 2.х, і т.д.
Long Term Support (LTS) – через певний проміжок часу все нові пакети в дистрибутиві фіксуються, призначається загальна версія дистрибутиву і надалі ця версія супроводжується шляхом виправлення помилок.

Так чи настільки так надійний варіант супроводу Rolling Release?

Давно мені не давав спокою Arch Linux з його Rolling Release. Ідея дуже приваблива: на запасний комп встановив, в потрібний час його з шафи дістав, оновив і користуйся заміною без зволікань.
Або, як варіант, на другий диск перемикнути, якщо основний раптово загнувся. Або одного встановити, щоб в разі раптової відмови Вінди він мав відразу альтернативу. Та хіба мало ще чого.

А тут ще Manjaro з усіх кутів нахвалюють: сам Mint, кажуть, собою затьмарив.

Сайт Manjaro

Ну, перевіряю в справі. Щоб дізнатися сценарій того світлого майбутнього, беру цей Manjaro, прям від 2015 року та інсталюється його, відключивши Internet. Стартує, актуалізацію хоче. Аж 15 кілобайтів накопичилося – ось же міць де! А ось встановити я їх не зміг – з pacman конфлікт. Пробую через термінал, 20 раз кажу: “Згоден!”. Але дулі …

Гаразд, спростимо задачу.
Дамо фори та візьмемо дистрибутив який є батьком Manjaro, а саме – Arch Linux.

Сайт Arch Linux

Отже, беру чистий Arch Linux від 2019 року й інсталюю з OBRevenge. Красів, чорт. Стартує, 664 пакетів повинні бути актуалізовані. Але десь там чогось там в носі не дає йому можливості це зробити. Так завантаж хоча б 660 і видай в кінці: “ну не змогла я їх все!” Але немає: “або все, або нічого”.

Подальші експерименти:
sudo rm -R /etc/pacman.d/gnupg/
sudo rm -R /root/.gnupg/
sudo gpg --refresh-keys
sudo pacman-key --init && sudo pacman-key --populate
sudo pacman-key --refresh-key
sudo pacman -Syu

Пробував і на різних комп’ютерах і в виртуалке – іноді актуалізація виходила, але радість була недовгою: через пару тижнів обов’язково вилазило Kernel panic.

Ну і візьмемо тепер Ubuntu 14.04 випуску 2014 року. Він найстаріший з тестованих.

Сайт Ubuntu

Після установки на комп’ютер отримуємо – накопичилося 500 Мб з гаком. Погоджуємося. Процес оновлення пройшов без проблем – не зацвірінькав жодного разу.
Коли все встановилося – перезавантажуємо систему і відразу отримуємо пропозицію: “Хочеш Upgrade 16.04?”

Погоджуємося, і цей Upgrade проходить, як по маслу. Думаю до версії 18.04 Ubuntu так само оновиться без проблем.

Ось тобі, бабуся, і “Rolling Release”!

Отже, зробимо висновки з отриманого досвіду:

• Хочете встановити дистрибутив який використовує варіант поновлення Rolling Release – тоді вам, по-перше, для його встановлення необхідно використовувати образ системи якомога більше новіше. А по-друге, після того як ви його встановили та використовуєте, не забувати оновлювати та не затягувати. Варіант “оновлено через рік” – може або зламати систему, або взагалі нічого не оновити, з подальшими звідси проблемами з установкою нових програм.
• Варіант же з оновленнями за принципом Long Term Support (LTS) з додержанням нумерації дистрибутиву версіями, більш надійний для роботи системи з точки зору довгострокового використання і можливо не регулярного оновлення.

Якщо це домашній комп’ютер і ви любитель завжди нових версій програм – можете сміливо використовувати дистрибутив з оновленнями за принципом Rolling Release.
Якщо ж вам необхідно або ви хочете використовувати Linux на роботі – то з моєї точки зору краще використовувати дистрибутив з оновленнями за принципом Long Term Support (LTS). Наприклад, розширену збірку – Ubuntu*Pack.

А що ви думаєте з цього приводу?